Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Віргінія Ідзялітє про історію східного театрального костюма

2025-07-24T22:27:27+03:00

Традиційно вважають, що талановита людина талановита у всьому. Мовляв, вона легко долає галузеві кордони, реалізуючи свій художній потенціал у різних сферах творчої діяльності. Правда, зазвичай при тому відзначають неможливість подолання споконвічних бар’єрів, які розмежовують науку та мистецтво. Тоді згадують як «щасливі випадковості» ренесансні постаті (того самого Леонардо да Вінчі), що сприймаються переконливими винятками із загального правила.

Але в мистецтві (так само і в науці) правила наявні для того, щоб їх порушували. Свідченням цього, наприклад, є монографія Віргінії Ідзялітє (Idzelytė, 2024) «Шовковий шлях. Історія східного костюма», яку у 2024 році видало вільнюське видавництво «Aukso žuvys».

Ім’я В. Ідзялітє добре відоме театральній спільноті європейського континенту. Вона, випускниця Державного художнього інституту Литовської РСР, довгий час була головним художником Литовського державного академічного драматичного театру (нині – Литовський національний драматичний театр). Її творча діяльність за своєю суттю є новаторською і пов’язана з процесами радикального оновлення сценографії як окремої мистецької галузі в 70–80-ті роки ХХ століття. За словами самої В. Ідзялітє, на її професійне становлення вплинули традиції латвійської та британської сценографічної школи, пошуки Тадеуша Кантора (Tadeusz Kantor), а також надбання українських художників – Данила Лідера та Давида Боровського.

Зооморфні компоненти у практиці українського театру: історіографічний дискурс

2025-07-24T21:52:08+03:00

Мета дослідження – проаналізувати та виявити тематику зооморфізму в науковому дискурсі України на прикладі праць про народні ігри, обряди, поезію, казки, драматургію, сценічне мистецтво, дизайн, театральну педагогіку. Накреслити подальші вектори наукового обґрунтування цієї невивченої ділянки сценічної культури України. Методологія дослідження спирається на принцип аналітичного підходу, який дає змогу висвітлити основний корпус праць, що стосуються питань літературного та сценічного зооморфізму, та на структурно-типологічний метод, який допоміг виокремити образи тваринного світу з літературного матеріалу та з доробку видатних майстрів сцени. Став у пригоді також семіотичний метод під час тлумачення символіки певних тварин і птахів у народній творчості й театральному мистецтві. Наукова новизна цієї статті полягає в аналізі та систематизації наукових джерел про зооморфні образи з різних літературних жанрів, форм сценічного видовища та вітчизняної мистецької педагогіки. Окрему увагу сфокусовано на введенні до наукового обігу терміна «сценічний зооморфізм», що вказує на тваринні образи або символи, їх психологічне відтворення чи зовнішню імітацію в акторській, режисерській та сценографічній практиці. Висновки. У багатьох творах вітчизняної та зарубіжної літератури присутні образи тварин з людським характером або людей зі звіриними чи пташиними особливостями. Ця література стає матеріалом для постановки театральних вистав і демонстрації сценічного зооморфізму, що передбачає особливі підходи до акторської праці та до загальної образної системи постановки.

Сучасний цирк: виклики, можливості, перспективи

2025-07-24T22:03:58+03:00

Мета дослідження – виявити ключові тенденції розвитку сучасного цирку, проаналізувати його актуальні виклики та перспективи, а також окреслити нові можливості в межах взаємодії з технологіями, екологією, соціальними практиками й інституційною інфраструктурою індустрії розваг. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів: аналітичного – для вивчення сучасних тенденцій у цирковому мистецтві, осмислення наукової літератури та фахових джерел; дескриптивного – для фіксації актуальних прикладів, проєктів і практик сучасного циркового мистецтва; культурологічної інтерпретації – для аналізу цирку як феномену міждисциплінарної культури, що поєднує соціальні, етичні та естетичні виміри; а також системного підходу – для узагальнення матеріалу й виявлення цілісної парадигми трансформації циркової культури у ХХІ столітті. Наукова новизна статті полягає в системному осмисленні трансформацій сучасного циркового мистецтва в умовах глобальних соціокультурних змін, цифровізації та етичного перегляду культурних практик. Висновки. Сучасний цирк визначено як гнучку, міждисциплінарну культурну систему, що активно реагує на глобальні соціальні, технологічні й етичні виклики. Його трансформація з індустрії розваг у сферу художнього, освітнього та комунікативного досвіду засвідчує потребу переосмислення цирку в науковому дискурсі – не як периферійного явища, а як повноцінного виду мистецтва з високим потенціалом впливу. Виявлено ключові напрями розвитку циркового мистецтва у ХХІ столітті. Наголошено на головному виклику, що постає перед цирковою індустрією, – зберегти унікальність живої взаємодії, водночас інтегруючи її у цифровий простір без втрати емоційної автентичності. Акцентовано на перспективі цирку, що тяжіє до людиноцентричності, технологічної гнучкості, соціальної чутливості та інституційної відкритості.

Культурно-мистецька цінність івентів в Україні

2025-07-24T22:11:56+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню івентів як важливому культурно- мистецького феномену в сучасному українському суспільстві. Метою дослідження є всебічний аналіз івентів, з’ясування сутнісних характеристик, функціональних особливостей та визначення їхньої культурно-мистецької цінності в контексті національної культури. У роботі уточнено сутність та зміст поняття «івент» у вітчизняних наукових дослідженнях, що дає змогу окреслити його ключові ознаки та відмінності від суміжних понять. Особливу увагу приділено вивченню значення та місії сучасних івентів, їхній ролі у формуванні культурного ландшафту та впливу на соціальні процеси. Акцентовано на тісному взаємозв’язоку івентів з різноманітними культурно-мистецькими практиками, зокрема з візуальним і театральним мистецтвом, що підкреслює їхню синтетичну природу й потенціал для міждисциплінарної взаємодії. Методологічною основою дослідження культурно-мистецької цінності івентів є міждисциплінарний підхід. Він поєднує використання різноманітних методів, теоретичних знань та аналітичних інструментів з різних наукових спеціальностей, що забезпечує можливість всебічного аналізу івенту як багатогранного культурно-мистецького явища. Культурологічний підхід надає можливість розглянути івент як невід’ємний складник культури, визначити його місце та роль у процесах творення суспільних сенсів, трансляції культурних кодів і формування символів. Для об’єктивного визначення художньої цінності івентів, виявлення їхніх жанрових особливостей та специфіки застосовано мистецтвознавчий підхід. Наукова новизна проведеного дослідження полягає у комплексному аналізі івенту як багатофункціонального явища, що поєднує в собі мистецькі, соціальні, комунікаційні й інші аспекти. Здійснено спробу системного визначення культурно-мистецької цінності таких заходів в українському контексті. Висновки. Культурно-мистецька цінність івентів значною мірою забезпечується органічним поєднанням елементів різних видів мистецтва, що надає їм особливої художньої глибини, емоційної насиченості й багатошаровості. Доведено, що сучасні івенти здатні виконувати важливу соціально-гуманітарну місію, особливо в умовах воєнного стану, сприяючи психологічній підтримці, збереженню культурної ідентичності та консолідації суспільства.

Театральна педагогіка Михайла Чехова та Леся Курбаса: порівняльна характеристика систем

2025-07-24T22:17:41+03:00

Метою статті є порівняльний аналіз театральних педагогік Михайла Чехова та Леся Курбаса з урахуванням їхніх філософських засад, методичних підходів, цілей виховання актора, а також виявлення спільних і відмінних рис між цими системами. Методологія дослідження. Дослідження спирається на принципи цілісності, системності та міждисциплінарності, що дає змогу розглядати театральну педагогіку не ізольовано, а у взаємозв’язку з філософськими, психологічними й естетичними концепціями часу. Використано такі основні методи: історико- критичний аналіз, спрямований на вивчення еволюції педагогічних концепцій Михайла Чехова та Леся Курбаса в контексті розвитку театральної культури першої половини ХХ століття; компаративний метод, який застосовується для виявлення спільних рис і відмінностей у педагогічних системах двох митців, їхніх філософських засад, методів підготовки актора, трактування творчого процесу; текстуальний аналіз джерел, що базується на вивченні авторських праць, лекцій, мемуарів, архівних документів та сучасних досліджень, пов’язаних з театральною педагогікою М. Чехова і Леся Курбаса; культурно-історичний підхід, який ураховує вплив загальнокультурних процесів епохи (модернізму, експресіонізму, психологізму) на формування педагогічних концепцій Михайла Чехова й Леся Курбаса. Наукова новизна. У науковій роботі здійснено порівняльний аналіз педагогічних моделей, зокрема методологічних засад, творчих принципів і педагогічних підходів М. Чехова та Леся Курбаса; запропоновано структуроване зіставлення ключових елементів їхніх систем, уперше розглянутих в одному дослідницькому полі. Висновки. Обидві системи походять з традиції К. Станіславського, але пішли у двох різних напрямах. Обидві системи, незважаючи на розбіжності в методах та пріоритетах, об’єднує прагнення подолати традиційний академізм і створити нову якість театрального мистецтва. Творчий метод Леся Курбаса тяжіє в бік конструктивізму, театру ідеї, режисерської тотальності, інтеграції з соціальною функцією театру. М. Чехова – у бік психофізичної, духовно-образної роботи актора, індивідуального пошуку істини через творчість. Їхні педагогіки взаємно доповнювані й корисні для сучасного театрального процесу: Лесь Курбас – як стратег і аналітик театру, Михайло Чехов – як провідник до внутрішніх джерел творчості актора.

Походження та розвиток стендапу як жанру сценічного мистецтва

2025-07-24T14:53:19+03:00

У статті представлено всебічне дослідження стендап-комедії як унікального жанру сценічного мистецтва, що поєднує елементи гумору, сатири, імпровізації та публічного висловлювання. Розглянуто витоки стендапу в контексті театральних і фольклорних традицій, простежено його історичну еволюцію, естетичні трансформації та соціокультурне значення в різні епохи. Мета дослідження – простежити історичну еволюцію стендап-комедії від архаїчних форм театрального комізму до її сучасного формату, виявити ключові художні, комунікативні та соціокультурні характеристики цього жанру. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході з використанням історико-культурного, порівняльного, структурно-аналітичного та мистецтвознавчого методів. Проаналізовано традиції античної комедії, середньовічних блазнів, комедії дель арте, культури скомороства, водевілю та вар’єте, а також їхній вплив на становлення та трансформацію стендапу як окремого сценічного явища. Наукова новизна полягає у виявленні тяглості між традиційними формами сценічного комізму та сучасним стендапом. Уперше стендап розглянуто як самостійний жанр сценічного мистецтва з власною драматургією, формами взаємодії з аудиторією та соціокультурною функцією. Автор пропонує трактування стендапу як синтетичного явища, що поєднує риси монодрами, сатиричного висловлювання та імпровізованого перформансу. Висновки. Стендап є результатом тривалої культурної еволюції, який успадкував традиції публічного гумору, соціальної критики та імпровізації. Його здатність швидко реагувати на соціальні зміни, актуальні події й культурні тенденції робить стендап важливим інструментом суспільного діалогу. Сучасна форма жанру зберігає його історичні функції, зокрема розважальну й критично-комунікативну, водночас адаптуючись до нових умов цифрового середовища та глобалізованого культурного простору. Стендап продовжує виконувати роль соціального індикатора, реагуючи на актуальні виклики часу.

Потенціал штучного інтелекту в генерації сторителінгу для перформативних видовищ та екранних творів

2025-07-24T21:33:30+03:00

Мета дослідження полягає у визначенні, аналізі та систематизації наявного досвіду успішного застосування штучного інтелекту в перформативному мистецтві, у процесі чого проаналізовано відповідні переваги та обмеження. Згідно з визначеною метою заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно- категоріальний апарат із цієї тематики; визначити функціональний складник діяльності механізованих організмів (роботів) щодо їх можливого застосування у видовищних заходах; простежити й узагальнити досвід упровадження ШІ в практики сторителінгу та створення креативного контенту. Інтеграція штучного інтелекту в перформативне мистецтво засвідчила значні перспективи з погляду підвищення креативності, ефективності та наративних можливостей. Кіноіндустрія стоїть на порозі революційної трансформації, оскільки моделі штучного інтелекту (ШІ), такі як Sora, Veo, Runway Gen-2, Kling AI та подібні інструменти, надають можливості швидкої генерації відеоматеріалу. У статті оцінено поточний рівень використання штучного інтелекту у кіновиробництві, зосереджуючись на таких перспективах, як обчислення робочих процесів, упровадження алгоритмічної творчості. Методологія дослідження базується на комплексному підході та спирається на поєднання кількох методів: аналітичного – для розгляду історичної, філософської, технічної та мистецтвознавчої літератури з окресленої проблематики; теоретично-концептуального методу, що посприяв концептуалізації понятійно-термінологічної системи дослідження та виявленню особливостей інтеграції ШІ в культурно-мистецькі практики; порівняльно-типологічного – для типізації процесу в огляді практик алгоритмічної творчості. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, у процесі створення перформативного видовища. Висновки. ШI змінює спосіб створення сторителінгу та генерації креативного контенту завдяки зниженню витрат, кастомізації контенту, оцінки вподобань аудиторії, що сприяє більш цілеспрямованому й ефективному сторителінгу. Упровадження ШІ-моделей (Sora, Veo, Runway Gen-2, Kling AI) спричиняє значне скорочення витрат через зменшення ручної праці й оптимізацію операцій, зокрема відеомонтажу, рендерингу CGI та корекцію кольору, що значно знижує виробничі витрати. Хоча ШІ досяг значних успіхів у створенні сценаріїв, залишається очевидним, що більшість вдалих творів спираються на людський життєвий досвід, креативність. Це глибоко резонує з аудиторією, пропонуючи рівень автентичності й оригінальності. Тож важливість людського втручання є беззаперечною. Однак здатність штучного інтелекту аналізувати величезні обсяги даних і генерувати контент на основі шаблонів і структур має свої переваги, сприяючи підвищенню ефективності та потенційно розширюючи можливості сторителінгу.

Ілюстрований підтекст у трактуванні Михайла Карасьова: від внутрішнього бачення до сценічного виконання

2025-07-24T21:41:33+03:00

Мета дослідження – розглянути особливості інтерпретації поняття «ілюстрований підтекст» у теоретичній практиці Михайла Карасьова («Мистецтво художнього читання», 1965 р.); виявити специфіку його підходу до акторського аналізу художнього тексту, де підтекст трактується переважно як інтонаційно-поведінковий складник мовлення, без акценту на його смисловій основі. Методи дослідження: аналітичний – для ґрунтовного аналізу текстів М. Карасьова, у яких висвітлюється поняття «ілюстрований підтекст»; порівняльно- аналітичний дає змогу зіставити підхід М. Карасьова з класичним уявленням про підтекст; описовий сприяє формулюванню понять та окресленню меж між терміном «ілюстрований підтекст» і традиційним розумінням поняття підтексту як внутрішнього, прихованого смислу. Наукова новизна полягає в дослідженні поняття ілюстрованого підтексту в Михайла Карасьова; здійсненні глибокого аналізу ілюстрованого підтексту в контексті сценічного виконання з акцентом на його функцію в сценічному мовленні й емоційній виразності. Доказано, що М. Карасьов не ототожнював підтекст з прихованим змістом висловлювання; підтекст у нього – не змістова, а інтонаційно-психофізична основа живої мови актора, яка визначає його емоційне ставлення до змісту, характерну особисту інтонацію та акторську присутність у слові. Висновки. Підсумовано дослідження підтексту в сценічному мовленні через призму концепції Михайла Карасьова. Доведено, що у його трактуванні підтекст не є змістовим нашаруванням, яке підлягає тлумаченню або розкриттю, а постає як інтонаційно- психофізична основа мовлення виконавця, що формується в процесі живого сценічного звучання слова. Поняття ілюстрованого підтексту в педагогіці М. Карасьова є важливим інструментом практичного освоєння художнього тексту, що сприяє досягненню інтонаційної органіки мовлення, внутрішньої злагодженості акторського висловлювання та глибини сценічної дії без апеляції до прихованих смислів.