Віргінія Ідзялітє про історію східного театрального костюма

Анотація

Традиційно вважають, що талановита людина талановита у всьому. Мовляв, вона легко долає галузеві кордони, реалізуючи свій художній потенціал у різних сферах творчої діяльності. Правда, зазвичай при тому відзначають неможливість подолання споконвічних бар’єрів, які розмежовують науку та мистецтво. Тоді згадують як «щасливі випадковості» ренесансні постаті (того самого Леонардо да Вінчі), що сприймаються переконливими винятками із загального правила.

Але в мистецтві (так само і в науці) правила наявні для того, щоб їх порушували. Свідченням цього, наприклад, є монографія Віргінії Ідзялітє (Idzelytė, 2024) «Шовковий шлях. Історія східного костюма», яку у 2024 році видало вільнюське видавництво «Aukso žuvys».

Ім’я В. Ідзялітє добре відоме театральній спільноті європейського континенту. Вона, випускниця Державного художнього інституту Литовської РСР, довгий час була головним художником Литовського державного академічного драматичного театру (нині – Литовський національний драматичний театр). Її творча діяльність за своєю суттю є новаторською і пов’язана з процесами радикального оновлення сценографії як окремої мистецької галузі в 70–80-ті роки ХХ століття. За словами самої В. Ідзялітє, на її професійне становлення вплинули традиції латвійської та британської сценографічної школи, пошуки Тадеуша Кантора (Tadeusz Kantor), а також надбання українських художників – Данила Лідера та Давида Боровського.