Комічне і смішне в перформативних мистецтвах у термінологічному, теоретичному та рецептивному вимірах

Анотація

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати розмежування термінів «комічного» і «смішного» в перформативних мистецтвах та уточнити їхні ознаки й взаємозв’язки на рівні сценічної організації і рецепції; визначити роль гумору як форми комічного та окреслити жанрово-видові й етичні параметри реалізації комічного і смішного в театрі, естраді, цирку, у танці й перформансі. Методи дослідження. Застосовано теоретико-аналітичний метод для опрацювання наукових підходів щодо осмислення комічного, смішного й гумору; компаративний метод – для зіставлення ознак комічного і смішного, а також особливостей їх виявлення в театрі, естраді, цирку, у танці та перформансі; контекстуально-рецептивний підхід – для аналізу залежності сміхової реакції від умов показу, особливостей аудиторії, виконавської конкретики та комунікативної ситуації. Наукова новизна полягає у систематизації підходів до термінологічного розмежування комічного та смішного в контексті перформативних мистецтв; у конкретизації місця гумору як однієї з форм комічного, через яку невідповідність може актуалізуватися на рівні смішного; в узагальненні рецептивних і виконавських чинників, що визначають варіативність сміхової реакції; в окресленні жанрово-видової специфіки реалізації комічного і смішного. Висновки. Отже, у перформативних мистецтвах комічне і смішне перебувають у тісному взаємозв’язку, але не є тотожними явищами: комічне пов’язане з художньою організацією сценічного матеріалу, тоді як смішне виявляється як змінний рецептивний ефект. Установлено, що характер сміхової реакції залежить не тільки від сценічної форми, а й від контексту показу, підготовленості аудиторії, почуття гумору глядача та виконавської точності. Порівняння різних перформативних форм показало, що за спільної основи комічного його сценічне втілення набуває жанрово специфічних виявів. Актуальним є посилення етичного виміру комічного, у результаті чого відсутність відкритого сміху не свідчить про відсутність комічного, так само як сам факт сміху не гарантує художньої повноцінності сценічного рішення.