Абсурд як категорія театрознавчого аналізу: проблеми мови, дії та тілесності в наукових інтерпретаціях XX–XXI століть

Анотація

Мета дослідження. Стаття спрямована на систематизацію сучасних вітчизняних і зарубіжних наукових підходів інтерпретації феномену абсурду в театрі XX–XXI століть з акцентом на проблемах сценічної мови, дії та тілесності в межах театрознавчого дискурсу. Дослідження має на меті вийти за межі жанрово-стильового тлумачення театру абсурду і продемонструвати, що абсурд функціонує як структуроутворювальний чинник сценічної реальності, який визначає трансформацію драматургічної логіки, акторської майстерності та режисерських стратегій ХХ століття. Методологія дослідження. Методологічну основу становить міждисциплінарний підхід, що поєднує інструменти театрознавчого аналізу, філософської антропології та теорії акторської майстерності. Застосовано структурно-семіотичний аналіз для виявлення функцій дії, мовлення і пластики у сценічних моделях абсурду, а також герменевтичний підхід для інтерпретації абсурду як форми репрезентації екзистенційного досвіду людини ХХ століття. Компаративний аналіз дозволив співвіднести класичні абсурдистські практики із післядраматичними театральними формами. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації сучасних театрознавчих підходів до аналізу феномену абсурду як комплексної категорії, що поєднує вербальні, тілесні та перформативні механізми сценічної комунікації. У статті виявлено методологічні обмеження наявних інтерпретацій та обґрунтовано необхідність інтегрованого аналізу мови, дії і тілесності в межах єдиної аналітичної моделі. Особливе значення має залучення практичного сценічного матеріалу – канонічних постановок п’єс С. Беккета, Е. Йонеско та Г. Пінтера, що дозволило верифікувати теоретичні положення на емпіричному рівні. Висновки. Здійснено системний аналіз сучасних наукових підходів до інтерпретації феномену абсурду в театрі XX–XXI століть. Виявлено домінування філософсько-антропологічного, семіотичного та перформативного напрямів дослідження, кожен з яких по-різному інтерпретує взаємодію мови, дії та тілесності. Аналіз канонічних сценічних інтерпретацій дозволив продемонструвати, що абсурд функціонує як складна система сценічних принципів, де дія, мова та пластика формують багаторівневу структуру театральної комунікації. Отримані результати мають значення для розвитку сучасного театрознавства і театральної педагогіки.