Засоби пластичного оформлення сценічного простору (з історії українського театру)

Анотація

Метою статті є розгляд еволюції театрального простору українського театру з погляду архітектурно-технічного забезпечення його пластичного оформлення. Автором використані такі методи дослідження: критичного аналізу – в опрацюванні наукової літератури з історії театрального мистецтва, архітектури та сценічного дизайну з метою реферування інформації стосовно теми дослідження; мистецтвознавчого аналізу – для співвіднесення пластики сценічного простору вистав та їхнього змістовного наповнення; синтезу – для поєднання різних характеристик просторово-технічного забезпечення українського театру періоду XVII – XIX ст.; індукційний – для вивчення хоча й фрагментарних, але типових прикладів просторово-технічного забезпечення вистав означеного періоду; гіпотетичний, системний та узагальнюючий – для формулювання висновків. Наукова новизна. У дослідженні вперше осмислюється еволюція театрального простору українського театру з погляду засобів його пластичного оформлення. Висновки. Твори сценічного мистецтва, маючи дієву структуру, матеріалізуються в певному сценічному просторі; відповідно до різновидів українського театру XVII – XIX ст. – шкільний театр, церковно-релігійна драма, вертеп, кріпацький театр, публічний театр, домашній театр, «редут», балагани, сільські народні театри, театри мистецьких освітніх закладів – існували специфічні форми та засоби пластичного оформлення їхнього сценічного простору; українському театру властивий простір і закритого (приватні оселі, громадські місця, культові споруди), якому притаманні широке застосування предметних комплексів, і відкритого типів (локації природного ландшафту) з декораціями спрощено-мобільного характеру; характерним для вистав у приміщеннях церкви було використання світлових ефектів, культової атрибутики та театральної бутафорії; засоби пластичного оформлення сценічного простору вертепу – двоповерхова мобільна скринька із умовно знятою «четвертою стіною» та набір лялькових персонажів; мандрівний спосіб організації діяльності та економічна скрута переважної більшості театральних колективів в Україні на початку XIX ст. не сприяли розвитку сценографії та театральної техніки; матеріально-технічне забезпечення сільських театрів, зокрема на Галичині, було відносно достойним.