Самопрезентація та самоідентифікація у світі української сценографії від часів авангарду до сьогодення

Анотація

Мета дослідження – вивчити особливості самопрезентації та самоідентифікації української сценографії за кордоном на прикладі визначених мистецьких подій від часів українського авангарду до сьогодення. У статті окреслено світовий контекст розвитку сценографії, проведено паралелі з урахуванням найбільш цікавих світових імен у галузі театрального мистецтва та зазначено, в яких саме подіях і творчих проєктах брали участь українські митці в різні часи. Українська сценографія з 20–30-х років ХХ століття зазнала світового визнання. Обґрунтовано також початок радянської ізоляції та «відлиги» у 60-х роках. Розкрито поступову самоідентифікацію митців як саме українських, а не радянських (російських). Завдяки аналізу останніх досліджень у галузі сценографії та застосуванню методу історичного та мистецтвознавчого аналізів можемо зробити висновок, що українська сценографія змогла вийти на повноцінну самопрезентацію лише з часів незалежності. Наукова новизна. У статті вперше розкрито аспект української сценографії з погляду важливих подій цієї галузі й участі саме українських театральних художників у цих подіях. Висновки статті дають змогу дослідникам сценографії та театру ретельніше звернути увагу саме на міжнародні події в цій галузі та на участь українських театральних художників у них. Зокрема, від першої отриманої всесвітньо визнаної нагороди – Золотої медалі Вадима Меллера крізь радянські часи і участь у Празьких Квадрієнале та Вільнюських бієнале до сьогодення та участі українських художників у Тбіліському бієнале та Празьких Квадрієнале за часів незалежності. Перед нами подвійне завдання – якісно презентувати українську сценографію на міжнародних форумах. І водночас постійно ідентифікувати наших митців минулих часів саме як українських.