Нечіткість логіки театру абсурду Ельчина

Анотація

Мета статті – дослідити абсурдизм у драматургії засновника азербайджанського театру абсурду Ельчина в контексті нечіткої логіки, багатозначності та парадоксальності. Методологія дослідження ґрунтується на теорії «нечіткої логіки» Лютфі Заде та методі порівняльного аналізу. Наукова новизна статті полягає в тому, що через застосування методу «нечіткої логіки» абсурдистську драматургію Ельчина вперше інтерпретовано як смислову багатозначність і парадоксальність, а персонажів п’єс – як носіїв множинних ідентичностей. Автор, уникаючи традиційного бінарного методу інтерпретації вистав, доходить основного висновку: сила мислення й уяви Ельчина піднесла жанр абсурдистської драми на новий рівень, відмінний від західноєвропейського. Висновки. У XXI столітті театр абсурду Ельчина набув якісно нового рівня розвитку, що дало підстави розглядати його як джерело формування нового театрального напряму – «театру нечіткої логіки». Нечіткість логіки Ельчина як драматурга особливо яскраво виявляється в його п’єсах, таких як «Убивця», «Телескоп», «Особливе замовлення в акваріум», «Ігри диявола», «Шекспір», «Ах, Париж, Париж», «Я твій дядько», «Мій улюблений божевільний», «Мій чоловік – божевільний» та ін. Зазначені п’єси Ельчина – це не просто абсурдистські драми. Він створює «абсурд в абсурді», приділяючи особливу увагу парадоксальності, незвичному мисленню та алогізмам. Поетика театру абсурду Ельчина покликана створювати водночас реальний і сюрреалістичний простір, що особливо підкреслює комунікативну значущість його драм. Нечіткість логіки абсурдистських драм Ельчина – це своєрідний полігон для експериментів, що дає змогу розробляти нові методи подачі тексту, форми сценічної дії та шукати нові режисерські рішення. Аналіз абсурдистських п’єс Ельчина засвідчив, що його персонажі є відображенням глибинних процесів психологічних і філософських метаморфоз.